Магічний геліограф

Чи доводилось вам бачити колись скляну кулю на масивній металевій підставці на метеорологічних станціях? Хоч це і виглядає магічно, проте, це звичайний метеорологічний прилад – геліограф (з грецької – «той, що записує Сонце»).  Цей прилад призначений для реєстрації тривалості сонячного сяйва (визначається тривалість часу, коли сонячний диск не закритий хмарами, а інтенсивність прямої сонячної радіації становить не менше, ніж 0,21 кВт/м2). Тривалість сонячного сяйва може бути виражена в годинах або у відсотках від максимально можливого значення для даної точки за певний період.

На мережі метеорологічних станцій України (а також в деяких інших країнах колишнього Радянського Союзу) застосовується геліограф універсальний конструкції Кемпбелла-Стокса, що був винайдений Дж.Ф. Кемпбеллом в далекому 1853 р., а вдосконалений Дж.Г. Стоксом у 1879 р. З того часу будова приладу майже не зазнала змін.

Принцип дії геліографа ґрунтується на пропалюванні паперової стрічки сонячними променями, що фокусуються крізь скляну кулю, яка виконує роль лінзи. Стрічка, на якій упродовж дня відображається рух Сонця, має часові поділки. За довжиною пропаленої ділянки стрічки визначають час, упродовж якого Сонце не було вкрите хмарами, а інтенсивність потоку сонячної радіації була не меншою ніж 0,21 кВт/м2.
Сферична чаша (екран), що розміщена за кулею має три пази для розміщення паперових стрічок у різні періоди року. Одна паперова стрічка розрахована на 10 годин спостережень. Залежно від тривалості дня використовують одну, дві або три стрічки.
На метеорологічному майданчику геліограф встановлюється на стовпі висотою 2 м від поверхні землі, строго горизонтально й орієнтується по географічному меридіану.

Світлини з допису Meteorology and Climatology Department of TSNUK